У першу неділю після Святої Трійці у Підзамчівському старостинському окрузі відбулася довгоочікувана і знакова духовна подія: сільська громада завершила будівництво та оновлення двох поклінних хрестів в Круках.
Святкового дня прихожани Свято-Покровського храму с.Підзамче разом із настоятелем отцем Василієм зібралися на богослужіння біля поклінних хрестів, над якими здіймаються у небесну вись криті золотом куполи.
Весна прикрасила землю різнокольоровими барвами. В повітрі стояв п’янкий аромат квітучих садів, бузку, нарцисів, і ще безліч різних квітів. Травень показував всю свою красу.
Володимир нехотячи доводив до пуття документи своєї фірми. До обіду мав завезти звіт до обласного центру. А заразом вирішити ще деякі справи. Дорогою, один за одним, минали населені пункти, милуючи око своєю красою. А музика в салоні навіювала різні спогади. Чоловікові раптом захотілося все покинути, і поїхати в село, де колись жила бабуся. Лягти в садку під вишнею, і слухати, як співають птахи. Він втомився від цієї міської суєти.
Пам’яті М.В.Кривуцика
Життя кожної людини так чи інакше пов’язане зі школою. Хтось проводить у ній лише дитинство і юність, а хтось залишається назавше, працюючи не одне десятиліття…
Шкільна родина – це теж окремий світ. У ньому так, як і всюди, живуть і мріють, люблять, товаришують, творять… Радіють перемогам та успіхам друзів, але водночас щиро переймаються клопотами, турботами інших… Боляче сприймають горе і втрати. А надто, якщо ці втрати непоправні й невідворотні…
Саме такий залізобетонний аргумент використала управдомша з кінокомедії «Діамантова рука» у відповідь на делікатне запитання: «А якщо?..». Пригадався ж цей весело-сумний епізод з фільму при ознайомленні з листом, що днями надійшов до редакції від одного з жителів нашого міста.
Власне, це не лист, а копія заяви на ім’я начальника Радивилівського відділення поліції, у «шапці» якої вказано також – «Копія – засоби масової інформації».
Робочий день давно закінчився, всі працівники офісу розбіглися додому. Тільки Яна так і залишилася сидіти у своєму кріслі. Вона замріяно дивилася на місто, яке починало освітлюватися нічними ліхтарями. Красивий весняний вечір. «Весна – пора кохання», -подумала жінка. Зітхнула, і з сумом на обличчі стала поволі збиратись додому. Туди, де зовсім ніхто її не чекав.
Вже минуло більше десяти років, після розлучення з чоловіком. Батьки просили переїхати жити до них. Але та не погодилась. Їй і по телефону вистачало маминих лекцій про те, що такій красивій, молодій жінці, вже давно пора знайти собі пару.
Щоразу, беручи участь у благодійних акціях, ми розуміємо: щоб творити добро, не треба мати великих статків, обіймати високу посаду чи бути суперзіркою. Головне – мати добре серце та відкривати його для інших.
«Усе велике починається з малого» - стверджують наймудріші. Так вважають і учні Немирівської загальноосвітньої школи, активно долучаючись до волонтерської діяльності.
Ніна, ридаючи, пригортала до грудей новонародженого сина. Нарешті дочекалася! Переживши одним за одним кілька викиднів, жінка вже мало глузду не втратила. Але Господь таки змилувався над нею, і подарував довгоочікуване дитя.
Сергійко ріс хорошим хлопчиком. Батьки порошинки здмухували з сина. А особливо над ним трусилася мама. Аж занадто огортаючи своєю опікою. А коли хлопець навчався у восьмому класі, в їх сім’ю увірвалося велике горе.
І знову Шевченкова весна прийшла на нашу землю. Шевченко був посланий Богом, як Титан ідеї соборності України.
Тому йдемо до нього, щоб набратися наснаги до життя, віри в яснішу долю свою. І в такий час подумки говоримо Тарасу: «Ми чуємо тебе, Батьку, і через століття. Ти є сучасником кожного і нашого покоління».
Цими днями в честь вшанування пам’яті Великого Кобзаря у Підзамчівській ЗОШ І – ІІІ ступенів було проведено Шевченківський тиждень, який розпочався інформаційною п’ятихвилинкою «Не згасне свіча Кобзаря». Впродовж тижня діяв книжковий вернісаж «Шевченко не поет, а голос душі і щирість народу».
Щороку весна нагадує нам про Т.Г.Шевченка, про незбагнену суть його Слова. І тоді стає святочно на душі, радісно на серці. Березневий розвій у природі (коли вже не зима й іще не весна, але в повітрі вже нею пахне) спонукає нас до роздумів.
З нагоди відзначення 206 – ї річниці від Дня народження Великого Кобзаря учні 2 класу Дружбівської ЗОШ І-ІІІ ступенів провели літературно – музичну вітальню « Тарасове село». Метою заходу було розширення та поглиблення уявлень учнів початкових класів про великого майстра слова і пензлика, прищеплення любові до його творчості, до України, виховання справжніх патріотів своєї Батьківщини.
У Підзамчівській ЗОШ І – ІІІ ступенів відбувся конкурс «Міс та Містер школи – 2020», на титул якого претендували учні 8 – 11 класів. Впродовж місяця конкурсанти старанно готувались і здивували усіх присутніх! Восьмеро учасників боролися за звання найпривабливіших, найкмітливіших та найсміливіших хлопців та дівчат нашої школи.
Швидко плине час: непомітно пронеслись цілих двадцять років з того часу, як Тетяна закінчила школу. За весь цей період вперше вирішила таки поїхати додому, у рідне містечко. Її знайшла однокласниця, і від імені всіх запросила на зустріч випускників.
Тетяна довго вагалась, але доросла донька все ж переконала її. Вона і сама добре розуміла, що не можна все життя ховатись і бігти від минулого. Отож, купила найкращу сукню відомого дизайнера і аксесуари до неї, сіла в свій автомобіль і вирушила в дорогу. На шляху кілька разів зупинялась на узбіччі. Зовсім не від втоми. Просто в голові збиралось стільки думок і спогадів, що необхідно було зупинитись, щоб не наробити біди. Чесно кажучи, їй було страшно. Вона не знала, як зустрінуть її однокласники, хто з викладачів буде присутній на вечорі, і чи буде там ВІН, той, через кого вона стільки років, власне, й не давала про себе знати.
Коли забув ти рідну мову,
Яка б та мова не була –
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до тла
Д. Білоус
У п’ятницю, 21 лютого, ми вкотре доторкнулися до найбільшої таємниці людського життя - слова. Як відомо, в цей день усе світове співтовариство відзначає Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок.
Як я в Радивилові на роботу влаштовувалася!
Зараз відкривається безліч нових різноманітних магазинів. І оголошень з пошуком продавця, чи, як останнім часом стало модним, продавця-консультанта, також чимало. Обіцяють і офіційне працевлаштування, і гнучкий графік роботи, і привабливу заробітну плату. Ну просто ідеальні умови тим, хто «полює» на вакансію за прилавком. Прочитавши одне з таких оголошень, я також вирішила спробувати себе у сфері торгівлі. А чому б і ні?
Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.
У ці дні вся країна згадує подію, яка увійшла навічно в історію як символ патріотизму, жертовності та хоробрості. Саме 29 січня 1918 року, біля залізничної станції Крути відбувся бій, під час якого вдесятеро більша армія більшовиків розгромила добровольців – київських студентів та бійців вільного козацтва. Цей бій став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
На окраїні села, біля самісінького лісу стояла чимала хата. Але в ній жив лише старий дід, який колись шив, а тепер ремонтував односельчанам взуття. А ще була в нього пасіка, з якої він завжди викачував немало смачного медку. Звали того діда Панас Бабій. Багато хто думав, що Бабій, це дідове прізвище. А насправді, це вулична кличка, якою його нагородили, ще в молоді роки. А все через те, що аж занадто був ласим до жінок. Не змінили його ні сива борода, ні зігнута спина. Навіть у вісімдесят років не міг оминути молодиці так, щоб хоча б не ляснути по сідниці.
Праця вчителя – це постійне вдосконалення його особистості, пошук нових ідей, методів і прийомів для найрезультативнішого проведення уроків та позакласних заходів. Основне в учительській роботі – заслужити любов і повагу учнів. Саме за допомогою такого конкурсу, як «Учитель року», педагог активізує свої знання, пізнає нові висоти педагогіки й розуміє, що обрав гідну професію.
За традицією всеукраїнського конкурсу «Вчитель року - 2020» на базі Вербської ЗОШ І-ІІІ ступенів Дубенського району відбувся фінальний етап І (зонального) туру конкурсу в номінації «Зарубіжна література». Від учительства Радивилівщини свою педагогічну майстерність, професійні вміння та творчі здобутки представляла вчителька зарубіжної літератури філії «Башарівська ЗОШ І-ІІ ст.» Підзамчівської ЗОШ І-ІІІ ст. Валентина Василівна Довгаль.
Найкращі різдвяні традиції аматори художньої самодіяльності Підзамчівського старостинства відтворили в душевному концерті, який відбувся у сільському Будинку культури.
Сцена, майстерно задекорована лавами, рушниками й килимами, була схожою на інтер’єр затишної селянської хати, куди навідався не один гурт колядників, щедрівників та віршувальників. Провісники доброї новини приходили з щирими словами побажань найкращих звершень у році новому, зичили здоров’я й достатку кожній родині, процвітання усій об’єднаній громаді та нашій неньці-Україні. До них своїм талантом долучились всі ті жителі старостинства, хто серцем горнеться до пісні, не мислить своє життя без творчості та з великим бажанням підтримує різдвяні традиції.
Кажуть, що зима це - казкова пора року. З її приходом навіть дорослі вірять і чекають дива. Особливо напередодні Нового року. І якщо вірити, то все обов’язково здійсниться.
…Ірина сиділа на підвіконні, закутавшись у одіяло, і дивилась на перехожих, які все кудись поспішали. Хтось ніс ялинку, хтось новорічні прикраси, а хтось пакуночки з подарунками. Всі будинки були прикрашені новорічними гірляндами. Для повноти картини не вистачало лише снігу.
У неділю, 
15 грудня, Радивилівська Церква євангельських християн-баптистів відзначала 95-ту річницю свого Дня народження.
Святковою була не лише погода надворі, але й піднесений настрій у всіх, хто завітав на це урочисте свято. Місцеву громаду відвідали гості із Львова, Мирогощі, Дубна, а також з навколишніх сіл району. У програмі лунали пісні у виконанні церковного хору. Свої побажання у віршах та піснях висловлювали діти та молодь.
З–поміж найбільших зимових свят чи не найвеселішим та найбільш очікуваним був день Андрія, 13 грудня, коли, за українським звичаєм, сільська молодь збиралася в одній хаті на так званих «великих» вечорницях, влаштовуючи усілякі забави.
На них століття тому панував неповторний дух жартів та веселих пісень, у чиїйсь хатині збиралась молодь, і серед зими розтікалась повноводою рікою мелодійна українська пісня. На вечорницях парубки силою міряються, а дівчата, наче квіточки, придивляються, кого ж обрати за судженого. Українські вечорниці - це, неодмінно, приготування смачних вареничків та вишивання, це неповторний колорит минувшини, який все більше набуває популярності у наші дні.