Бабине літо було у самому розпалі. В повітрі літали павутинки, ніби хтось навмисно розкидав красиве мереживо. Пожовкле листя зливалося з сонячними променями і вабило зір своєю красою. Осінь…Вона прикрашала, як могла, вже добряче втомлену землю. Повільно готувала її до зими.
Ольга гуляла в парку і незрозумілі почуття ятрили її душу. В пам’яті вимальовувалися картинки з недавньої ночі. Зоряне небо, великий, повний місяць, шампанське і… ВІН. Привид із її юності. З його появою жінка знову відчула себе отим безтурботним, щасливим дівчиськом, яке колись втратило голову від цього чорнявого красеня.
Тільки, чомусь, забуось, що саме він розбив на шматочки її серце. Ще з раннього дитинства Оля жила в селі у бабусі. Батьки вирішили, що дівчинці тут буде краще, аніж переїжджати із гарнізону в гарнізон. Вони обоє були військовими. Батько офіцер, а мама - військова медсестра. І через службові зобов’язання часто змінювали місця проживання. Тож коли Олі виповнилося п’ять рочків батьки зрозуміли, що такі умови зовсім не підходять для маленької дівчинки. Після довгих умовлянь донька таки погодилась жити з бабусею. Спочатку дівчинка часто плакала за мамою. Відмовлялася їсти, не хотіла зав’язувати спілкування з ровесниками. Але через трохи часу звиклась. Батьки приїжджали дуже рідко. Іноді просто передавали якісь подарунки, і знову про них довго не було чути. Сумувала тоді страшенно. Але життя в селі їй сподобалось. Тут пішла до школи, і саме тут згодом зустріла своє перше, таке гірке кохання. Коли Оля ходила вже в десятий клас, в них на вулиці з’явилися нові сусіди. Тітка Надія похоронила чоловіка і разом з дітьми повернулася у стареньку батьківську хату. Не могла змиритися зі сварливою свекрухою і її донькою. Як не старалась, ні в чому не могла догодити родичкам. Старший її син вже закінчив школу і навіть отримав водійське посвідчення. Його без вагань взяли на роботу в контору водієм. А дівчата-близнючки пішли з Олею в один клас. Відразу всі потоваришували. Галя і Валя часто приходили до Олі разом виконувати домашнє завдання, бо дівчина добре вчилася і могла допомогти іншим. Кликали її до себе в гості, поділитися своїми дівочими секретами. А коли засиджувалися допізна, то їх брат Максим проводив дівчину додому. Так між ними і з’явилася симпатія. Хлопець у вільний від роботи час почав приходити до них допомогти по господарству. Бо добре знав, як їм не вистачає чоловічих рук. І при кожній зустрічі з ним її лице наливалось сором’язливим рум’янцем. А потім Максим вже прямо запропонував Олі зустрічатись. Серце тріпотіло в грудях, наче пташка, хотілося співати, танцювати, кричати на весь світ від щастя. Вони гуляли берегом річки, тримаючись за руки. Там, під розлогою вербою, вперше поцілувались. В маленькому селі, де всі і про все знають, їхні стосунки вже не були секретом. Надіялися, що в найближчому майбутньому будуть гуляти в цієї пари на весіллі. Оля закінчила школу з золотою медаллю. Максим на випускний вечір подарував їй величезний букет троянд. Вона була одягнута в біле, довге, плаття, наче наречена, а у косах – білі ромашки. Зачарований такою вродою хлопець сказав тоді, що вона, Оля, буде найкращою нареченою в світі, бо їй так все личить. Наче ангел спустився з небес. Від почутих слів в неї аж подих перехопило. Захотілось, щоб цей день настав якнайшвидше. Але у долі свої плани і свої сюрпризи…
Оля бігла щодуху додому, щоб повідомити бабусі і коханому радісну новину. Вона поступила в медичний. Але вдома її радість покотилася солоними сльозами. Максимові прийшла повістка для проходження строкової служби у війську. Тож замість очікуваного весілля дівчина готувалась випроводжати коханого до війська. Та ніч була тиха і тепла. Небо було всипане зорями, а серед них світив величезний місяць. Наче пастух, який пасе свою отару. Було чути, як з дерев опадає і шарудить пожовкле листя. Максим прихопив шампанське і шоколад. Сказав, що цю останню ніч він хоче провести по особливому….
Ігристий напій вдарив в голову і… відібрав розум. Жадно кусаючи губи в поцілунку, вони дарували один одному грішну насолоду. А вранці дівчина вже й картала себе за це. Намагаючись виправдати той вчинок мріями про швидке заміжжя з Максимом.
Оля встигала і вчитися і писати коханому кожного дня листи. Цілуючи кожний, перед тим як покласти у конверт. А відповіді перечитувала по сто разів. Але, чомусь, з часом стало приходити їх все менше і менше. І дівчата-подруги Галя і Валя чомусь почали її уникати. І тітка Надя стала рідше навідуватись до бабусі. А можливо, це вона собі все навидумувала?.. Можливо, здалося?.. Але, коли Максим не просто перестав їй писати, але й не прийшов у відпустку, вже серйозно занепокоїлася. Тож, приїхавши з навчання додому, пішла до його рідних, щоб про все розпитати. Дівчата оправдовувались, казали, що брат дуже зайнятий і перебуває на секретному завданні. А мама просто ховала очі. Стверджуючи, що все буде добре і вони, як повернеться Максим, будуть разом. Від цього, в Олі в голові з’явився ще більший туман непорозуміння. І вона довго схлипувала в бабусі на грудях. Та мовчки гладила по голівці свою дитину. …Оля на прохання викладача вийшла з аудиторії і побачила на коридорі бабусю. Їй відразу стало не по собі. Розуміла, що якщо вона приїхала аж сюди, то точно щось сталося. А Клавдія Іванівна, дивлячись на онучку, намагалася знайти правильні слова.
-Максим прийшов з війська додому, Олечко. Але приїхав він не сам. А разом з дівкою, в якої вже добре помітний круглий живіт…
Від почутого запекло у грудях. Сльози покотилися великими горошинами. В голові загуділо, в очах потемніло. Стиснула кулаки, і аж до крові прикусила губи, щоб не закричати від болю. Більше в село вона не приїхала. Влаштувалася на роботу в лікарні. Вдень вчилася, а вночі працювала, щоб не було часу на гіркі думки. Якраз вчасно приїхали батьки, від яких вже дуже давно не було ні слуху. Ще з порогу повідомили доньці, що не надовго. Просто хочуть вручити подарунок. І віддали їй ключі від квартири. Сказали, що не дарма стільки років проїздили по світі. Зате тепер їх Олечка має власне житло!
Навіть не стала розповідати рідним про свій біль. Не змогла. Так сталось, що єдиною людиною, кому вона могла вилити душу, була бабуся. Ольга від неї дізналась, що Максим одружився. Але навіть весілля не гуляли. В нього народився син. Невістка не захотіла жити в селі, бо звикла нічого не робити в місті, і тут не прижилася. Тож вони поїхали жити до неї. Оля закінчила навчання і стала хорошим лікарем. Під її кабінетом завжди була черга. Всі хотіли попасти на прийом саме до Ольги Михайлівни. Там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Юрій привіз на огляд свою маму. Вона, оглянувши жінку, відразу оформила її в стаціонар. Сказала, що з серцем жартувати не можна. Юра кожного дня навідувався в лікарню до матері. І не упускав можливості, заглянути в кабінет і до лікарки. Ця приємна дівчина з першого дня знайомства запала йому в душу. Через кілька місяців залицянь Оля здалася. І хоча й не мала до Юрія таких бурхливих почуттів, як в нього до неї. Зате, чомусь, була впевнена, що поряд з ним вона буде щаслива. І жодного дня не пожалкувала про свій вибір. Народила йому донечку і сина. Бабусю забрали у свій дім. …Аж майже через двадцять років Максим знову з’явився в Олиному житті. Прийшов до неї на роботу. Він добряче змінився. Відразу і не впізнала. Запитала, чому прийшов через стільки років. А він вхопив її за руки і почав просити слізно пробачення. Казав, що кохав і кохає лише її одну. Що розлучився, бо не щасливий поряд з не коханою жінкою. Що тоді так вийшло… Чоловіче єство виявилося сильнішим за розум. І він підкорився пориву емоцій, а не поклику душі. А потім дізнався, що стане батьком, і не зміг покинути своєї ні в чому не винної дитини. Оля спробувала вирвати руки, але він стиснув її ще міцніше і потягнув до себе. Вона опинилася в його обіймах. Чула, як калатає його серце. А ще як йому в такт забилося і її. По тілу побігли мурашки і вона аж затремтіла. А тоді, опустившись з небес на землю, все таки відштовхнула його. Максим благав про ще одну зустріч. Там, на їх місці, на пагорбі у селі. Забувши про те, що вона заміжня жінка, і в неї вже майже дорослі діти, Ольга взяла і…погодилась. Сказала чоловікові, що в неї «важкий» пацієнт і вона буде чергувати до ранку в лікарні. Сіла в автомобіль і поїхала. За годину була у місці призначення. Де на неї вже чекав Максим, шампанське і шоколад. Вони сиділи і розмовляли. Про все і ні про що водночас. А потім… потім вони поцілувались. Що було б далі, якби жінка раптово не зірвалась з місця зі словами: «Ні, я так не можу, це не правильно!» і втекла?.. Вона сіла в своє авто і помчала додому. Потім сиділа біля під’їзду і обмірковувала ситуацію, яка склалась. Тоді піднялась у квартиру, вдома всі міцно спали. Щоб нікого не розбудити лягла у вітальні. Так і не змогла до ранку зімкнути очей. Ще кілька днів Ольга ходила сама не своя. Була постійно замислена. Максим пробував дзвонити, але вона не піднімала слухавки. Щоб нездійснене почуття з минулого більше не порушувало її сімейного спокою, написала Максиму в повідомленні: «Я на ті ж граблі двічі не стану. Прощавай назавжди!»… І заблокувала його номер.
Ірина Юсюк-Мельник, с.Новоукраїнське Дружбівського старостинського округу