«Восени поряд із загостренням хронічних захворювань різних органів і систем, страждає і нервова система. Лікарі впевнено стверджують, що, в першу чергу, до осінніх загострень нервової системи схильні емоційні люди. Основна причина погіршення здоров'я полягає в тому, що відбувається досить різкий перехід від сонячних днів до похмурих і дощових, відбуваються часті зміни атмосферного тиску, коротшає світловий день, тощо. Головним чинником, який може провокувати загострення, є постійний стрес. Для більшості людей стрес може бути виражений навіть не в зовнішніх обставинах, а у внутрішніх, наприклад, людина переживає про своє майбутнє, у неї немає впевненості у завтрашньому дні…Багато в чому осінні загострення захворювань нервової системи залежать і від самої людини. Наприклад, у людей, із заниженою самооцінкою, осіння хандра і депресія можуть перерости в серйозні розлади, виникнення страхів і навіть суїцидальних нахилів, які потребують втручання фахівців».

Дозволив собі цю, можливо, й дещо завелику цитату зі статті «Захворювання нервової системи: осіннє загострення», шукаючи в солідних джерелах бодай-якусь кваліфіковану відповідь на можливі причини трагічної події, що минулого тижня сколихнула наше містечко. Є у згаданій статті і розділ під назвою «Як уникнути осінніх загострень захворювань нервової системи». Проте, він адресований живим та їх родичам…

«У Києві госпіталізували до лікарень вже понад 30 осіб з інфекційними отруєннями після вживання шаурми. Серед постраждалих є вагітні жінки».

Про це на своїй сторінці у Facebook інформує провідний інфекціоніст України Ольга Голубовська.

- За моєю інформацією, вже понад 30 осіб госпіталізували, хворі продовжують з'являтися. Серед них є вагітні жінки, – зазначила медик. Голубовська також додала, що клінічні показники захворювання схожі на сальмонельоз.

"Захворювання протікає досить важко, з температурою до 40 градусів, різкими болями в животі, блювотою. Пам'ятайте про те, що пізнє звернення до лікаря загрожує розвитком важких ускладнень - від різних шоків до тромбозу мезентеріальних судин і навіть сепсису", – зауважила інфекціоніст».

Це – в столиці. А як у нас із цим? Жителями містечка вже давно підмічено, що існує чималий прошарок сільського населення, який, власне, з’являється по базарних днях у Радивилові виключно задля посмакувати хот-догом(англ.. - гарячий пес) чи шаурмою. Звісно ж, під кілька чарочок дешевої безакцизної смаги(горілкою її назвати якось язик не повертається).

Таке особисте враження склалося під час мого перебування у цьому місті на початку липня нинішнього року

У «першій столиці» України впродовж прожитих літ мені випало побувати всього лиш двічі. Вперше – у далекому 1975 році. Тоді, після служби в армії, прийшов працювати на комбінат хлібопродуктів електриком. Отримана до служби у львівському ТУ №33 професія «монтажник радіоапаратури» не зовсім відповідала тому, чим доводилося займатися на млинзаводі. Тож головний енергетик Анатолій Михайлович Злоба мав кого, неодруженого та молодого, відправити на двохмісячні курси підвищення кваліфікації. Саме у Харкові тоді діяв такий собі учкомбінат від Міністерства борошномельної промисловості, розташований на вулиці Чайковського

Дзвінкам наших читачів ми завжди раді. Адже це – пряме підтвердження зворотного зв’язку, а також постійно міцніючої довіри до газети. Часто буває так, що саме редакція і є тим останнім місцем, де людина просить вирішити ту чи іншу проблему. Наскільки можемо, намагаємося допомогти.

Так було і в цьому випадку. Зателефонувала до редакції міська пенсіонерка Марія Пилипівна Гаврищук. І попрохала допомогти навести бодай якийсь елементарний лад на місці останнього спочинку колишньої директорки міської школи №1. Зі слів нашої дозвонювачки, так склалася ситуація, що, при наявності в покійної близької рідні, реально за могилою нікому доглянути. Марія Пилипівна телефонувала навіть у згадувану школу, там пообіцяли доповісти начальству. Але все лишилося, як і було. Трава, бур’ян, десь загубилося фото з пам’ятника…

До цих в’язучих на зубах слів ми звикли, як до спасівських мух. Не знаю, за якими критеріями проводиться набір касирів-контролерів у громадському транспорті, але чимало з них – як на підбір. Атланти! Широкоплечі, дебелі, з пісними невиразними обличчями. І з отією знаменитою фразою-перепусткою на вустах, яка повторюється протягом дня сотні і сотні разів. Можна б її, звісно, записати на магнітофонну стрічку і відтворювати автоматично, разом з оголошенням зупинок. Але…

Хтось скаже, що так їм велить інструкція. Збави Бог, я не проти інструкції! Навіть якщо вона навіть писана ще в сумнопам’ятні часи ЙошкиДжугашвілі. Інструкція, в якій «ніззя» і «не пущать» повторюється, як мантра, по три рази в кожному другому рядку. Я проти її бездумного виконання, без жодної спроби вмикання даних нам Богом звивин. Кому вже скільки дісталося.

Це коротке повідомлення змусило здригнутися багатьох: « У середу, 18 квітня, на об'їздній дорозі на 33 кілометрі автодороги Київ-Чоп в ДТП загинув відомий рівненський композитор, співак, шляховик, начальник філії Дубенської ДЕД - Гамера Володимир Олександрович. Як повідомили у поліції житель села Жовтневе Радивилівського району, керуючи автомобілем «Chevrolet Aveo», рухаючись у напрямку Львова на автодорозі «Київ-Чоп» поблизу АЗС виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з вантажним автомобілем «Renault Magnum» під керуванням 46-річного жителя міста Луцьк Унаслідок ДТП водій легковика від отриманих травм загинув на місці події. Чоловікові було 64 роки, 10 квітня він відзначив свій День Народження».

…Ми познайомились з ним вже у зрілому віці. Тезка Володимир на початку вісімдесятих працював агрономом у рідному селі в колгоспі «1 Травня». Я, відповідно до посадових обов’язків, висвітлював питання сільськогосподарського виробництва у районній газеті.

Напередодні жіночого свята в газеті «Рівне вечірнє» було опубліковано статтю журналістки видання, нашої землячки Алли Садовник «Рівненська ОДА розподілила гроші за кольоровою схемою». Ось про що йдеться у вступному абзаці: «75 мільйонів гривень обласного бюджету розвитку минулого тижня розподілили посадовці Рівненської ОДА та затвердили члени бюджетної комісії облради. Гроші на будівництво та ремонти бюджетних закладів та об’єктів інфраструктури виділяють щороку. І принцип їхнього розподілу залишається незмінним: отримують фінансування, у першу чергу, ті об’єкти, за які клопочуть близькі до влади депутати. Втім, цього року додався і новий принцип: орієнтувалися також на населені пункти, де цієї весни мають бути вибори до ОТГ і де потрібно «задобрити» електорат».

Як йдеться далі у статті, більшість об’єктів – у населених пунктах, де депутатами є члени провладної фракції БПП. Вони загалом отримали понад 19 млн. грн. Депутати від Радикальної партії на свої округи одержали 7,5 млн. грн. Три позафракційних обранці та члени нинішньої коаліції – Михайло Кириллов, Юрій Шарманський та Геннадій Шевченко – 2,9 млн. грн. Фракція «Конкретних справ» - 2,8 млн. грн.

Проте я хотів би загострити увагу наших читачів на дещо іншому. А саме, на розподілі коштів бюджету розвитку між районами. Звісно, кожен з районів області різний за розмірами, кількістю населення, станом розвитку економіки та соціальної сфери. Втім, дивіться й аналізуйте самі ось цей витяг з вищезгаданої публікації:

Саме така швидкість з 1 січня передбачена новими вимогами ПДР (правил дорожнього руху) у населених пунктах нашої країни. Тими ж таки правилами, зокрема, за перевищення максимально дозволеної швидкості руху встановлюється штраф у розмірі 3400 гривень (раніше штраф за це правопорушення складав 510 грн).Чи виконується нині ця вимога, чи застосовуються доволі суворі каральні методи за її порушення? Хто зобов’язаний і хто реально контролює виконання правил?

Адресую цей заголовок і все, що під ним, усім жінкам, без винятку. Міг би ще додати сюди кілька десятків епітетів на най-…Але не хочу відбирати їх з урочистих текстів, які виголошуватимуть через кілька днів інші представники чоловіцтва. Адже почути ці щирі слова від близької, можливо найближчої людини – куди приємніше.

Не стану сперечатися: такий «букет» жінкам, які оточуючий світ сприймають, насамперед, вухами, повинен даруватися не раз на рік – щодня, щогодини, щохвилини. Але що поробиш з сильною статтю, особливо на наших постсовкових теренах, коли ми навчені сприймати жінку не зовсім так, як у більш цивілізованому світі. Маємо цьому вчитись. Вчимося, проте процес сам – доволі довготривалий.

Істерія післямасляна

Згадалось, як після закінчення школи мені довелося якийсь місяць пожити на квартирі у типовій галицькій сім’ї в самому центрі Львова, на площі з саме такою назвою. Що найяскравіше запам’яталось – суперечки з ровесницею, донькою господаря, Даркою. Про українську мову. Вона щиро переконувала мене, що найправильніша вимова – на Галичині. Намагався втовкмачити їй те, чого нас вчили у школі: колиска української – полтавсько-черкаський діалект. Втім, швидко зрозумів, що ми таки дійсно вчилися у різних школах. У різних областях. У різних країнах. На різних планетах, різних галактик. У тій галактиці, де росла моя опонентка, закінчення «ся» ставлять попереду слова. А коня запрягають позаду воза…

Це своє життєве переконання я нині не раз спокійнісінько екстраполюю на цілий масив випускників львівських вузів, своїх землячків  та землячок. Вважаючи, що вони у австрійсько-польсько-галичанському середовищі прониклися (ся проникли – В.М.)) найсправжнішим та найщирішим національним духом, починають, на зразок глибоко законспірованої більшовички Фаріон, повчати нас, посполитих, як «родіну любіть».

Днями шалена інтернет-полеміка з подачі випускниці також і мого колишнього, Франкового вузу, розгорілася з приводу відзначення в нашій об’єднаній громаді свята проводів зими, що пройшло у Башарівці. Скільки емоцій, скільки гнівних слів, скільки звинувачень в коментарях! «Здрада», «ганьба», «сєпари», «московити»…Це - мої слова. Як квінтесенція тієї вельми і вельми розлогої дискусії. А сам пост, ось він: