Кожна важлива подія має своє закулісся, про яке газетяр при її висвітленні , як правило, не згадує. Специфіка професії зобов’язує знаходити методи та способи отримання інформації, не зважаючи ні на які обставини, з природними катаклізмами включно. Так нас вчили на факультеті журналістики: якщо тебе не впускають у двері, спробуй у вікно, у крайньому випадку – через комин…Ніби й іронія, але в реальному житті і таке трапляється.
У номері від 1 вересня я оперативно повідомив про церемонію відкриття у сусідніх Бродах заводу за участю Президента України. Сама по собі така подія вже неординарна, проте ситуація, що склалася навколо його візиту, на мою думку, також вартує окремої розповіді.
Детальніше... Додати коментар Перегляди: 414
Саме так і ніяк інакше, називали чверть віку тому щорічні кампанії зі збирання зернових та інших сільгоспкультур. А були ж ще й інші «битви» - за підвищення надоїв та приростів ваги, битви з безкультур’ям, розхлябаністю, бракоробством, несунами, - нєсть їм числа...
Цю сентенцію чув не від одного нашого землячка-заробітчанина: я, мовляв, поляків, не люблю – вони на нас «бидло» кажуть! Воно то й, дійсно, якось так…Кому ж приємно, як тебе, людину, худобиною називають? Але озирнімося навкруг, замислімося над власною поведінкою, вчинками, словами сусідів, знайомих…
Сповнений неоднозначних вражень повернувся з традиційної наради поштовиків району, основним питанням якої була організація передплатної кампанії на друге півріччя 2017 року. 
Для тих, хто ще не чув: переможцем цьогорічного Євробачення став португалець Сальвадор Собрал. А представник України, гурт O.Torvald, у фіналі здобув всього 36 балів і посів 24 місце з 26-и.
Днями серед старих паперів виявив один надзвичайно цікавий документик. Його, певен, добре пам’ятають ті, хто був вже дорослим на зорі Незалежності. І, мабуть, навіть не підозрюють про можливість існування чогось подібного ровесники цієї історичної події. Але з ЇЇ Величності Історії не так просто щось викинути. Як і чимось непевним її доповнити. А ще, пригадаймо мудрість, - все пізнається у порівнянні…
Ні, помилки в слові нема: саме городимося, а не гордимося. Навіть гордимося, що городимося. Причому ударними темпами. Рвучись у відкриту безвізову Європу, городимося від сусідів, ворогів, заздрісників, ще бозна від чого. Не просто плотами-огорожами – справжніми «китайськими стінами»…В мініатюрі, зате з чи не майже одинаковою вартістю погонного метра.
а над радивилівською районною радою колишеться ось такий державний прапор України!
Вигукувати воно легше…Але чи ж можна таку ось неславу-ганьбу ніби не помічати, або байдуже спостерігати? Є, звісно, прислів’я «після нас хоч потоп», доволі актуальне для нинішніх мешканців «сірого дому», що доживають з шістьма підопічними сільрадами, які поки що не увійшли у об’єднані громади. 
Але як на цю всю гидь подивляться право- та майнонаступники?
«Як Сергій з “Вар’ятів” обсміяв радивилівців» - публікація під такою назвою днями з’явилась на одному з місцевих сайтів. Його редактор, який не пропускає жодної, навіть самої нікчемної інтернет-новини зі згадкою назви нашого містечка, повідомляє наступне: «На хостингу Ютуб у листопаді 2016 р. вміщено відео з виступом Сергія Притули з київського гурту «Вар’ят-шоу”, де він обсміяв Радивилів і радивилівців. Звичайно, до всього треба ставитися з почуттям гумору, артист має право на творчий домисел. Але ж таки подивіться і складіть думку – про Радивилів іде мова після 5 хвилини 54 сек., про це на сторінці «Радивилів» у Фейсбуці повідомив Михайло Довбета».
22 вересня минулого року набув чинності указ президента України Петра Порошенка про застосування санкцій проти Російської Федерації. «Через санкції «Укрзалізниця» припиняє перевезення вантажів у вагонах російської компанії» - публікація під такою назвою в Інтернеті, розміщена 29 вересня 2015 року, повідомляла, зокрема, 
Цей, добряче пожовклий, примірник районної газети «Прапор перемоги» від 16 грудня 1995 року приніс у редакцію тижневика наш активний дописувач Ю.Г.Арламовський. Під рубрикою «Зарубіжжя – далеке та близьке: факти і коментарі», на першій сторінці була опублікована стаття за моїм підписом - «Хто в Росії рветься до влади?». Саме Юрій Григорович і запропонував оприлюднити її повторно. Адже, за більш як два десятиліття змінилися хіба лише окремі прізвища керівників сусідньої держави. Проте зовсім не змінилась її політика у відношенні інших народів. Тож наші нинішні читачі мають змогу пригадати, порівняти і ще раз переконатися: ще задовго до Путіна лідери в Росії спали і бачили «русскій мір» - від Камчатки до Карпат...
Таку розхожу фразу неодноразово доводиться чути журналістам чи не після кожної більш-менш значної для містечкового масштабу акції суспільного життя. Ті посадовці та службовці, що мають бодай найменше відношення до її підготовки, як правило, вважають, що газетярі недостатньо глибоко розкрили їх просто таки грандіозну організаційно-методично-цілеспрямовуюче-мобілізаційно-ідеологічно вивірену роботу. Так і приходить на пам'ять «товаріщ Огурцов», призначений виконуючимобов’язки директора БК(будинку культури) з старезного фільму «Карнавальна ніч». А ще – герой не менш відомого мультика, котрому постійно «маловато будєт»…
Саме по-міському нині хочуть жити навіть у самому віддаленому селі нашого району. Попри всі економічні негаразди, хронічне безробіття, брак фінансів вмудряються не лише плоти городити на кілька тисяч «зеленню», а й у садибах облаштовувати комфорт європейського рівня, з усіма прибамбасами сучасної побутової техніки.
Неначе мить, пролетіла ця чверть століття, двадцять п’ять років творення молодої української держави. Путч ГКЧПістів у Москві, танки на Червоній площі, повернення Горбачова з Криму…Акт проголошення незалежності України. Нарешті – загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, яким було закріплено рішення Верховної Ради України про державний суверенітет; Біловезька угода , підписана 
Слова 
«Інтерв
Саме два десятиліття тому, на початку вересня 1996 року, мені єдиний раз довелося побувати на зборі яблук у сусідній Польщі. Дружина прямо сказала: нічого сидіти всю відпустку вдома, поїдь, зароби яку копійчину. Варто згадати, що в ті часи наша зарплатня становила, в перерахунку, 25-30 доларів, тож сотня «зелених» була для українців-гастарбайтерів таки го-го якою сумою. Втім, я не зовсім про це.
На фініші – травень. Завершується процес навчання в дитсадках, школах, вищих навчальних закладах. А для нас, медійників, стартував новий важливий етап – передплатна кампанія на друге півріччя року. Її успіх визначатиме не лише авторитет того чи іншого друкованого видання на території його розповсюдження. Це також показник фінансової стабільності редакції, можливостей впровадження нових підходів до поліграфічного оформлення, врешті-решт – географії інформування, розширення мережі добровільних помічників газети та їх стимулювання.
Гурмани, не ковтайте слину: йтиметься не про новий екзотичний рецепт від відомих шеф-кухарів, що заполонюють все більше і більше телеканалів. Вони, ті передачі, множаться суворо в оберненій пропорції до фінансових можливостей населення на купівлю обов’язкових інгредієнтів(бурячків, картопельки, морквички, цибульки), аби бодай якийсь борщик пісненький зварганити. Хоча про предмети, винесені у заголовок, мова таки йтиме, щоправда, у дещо незвичному ракурсі.
Ті, кому нині двадцять-тридцять, мабуть і слова такого не знають як «суботник». Хіба, пригадають релігійну секту з подібною назвою. Або тих, хто в суботу - і нитки не перерве… А між тим терміну цьому ось-ось виповниться сотня літ. Саме відтоді, як «вождь світового пролетаріату» з вельми характерним говорком вперше підставив плече під «бгьовнишко». Словом, під колоду…