Вперше за десятки літ цього року одне з найвеличніших свят нашого народу не збере на майданах та вулицях, біля місць вічного спочинку воїнів-визволителів натовпи людей з квітами, вінками та стягами. На рідній землі нині триває справжня війна з новим, невидимим і підступним ворогом, що вже збирає сотні невинних жертв. Водночас продовжується протистояння на сході України, де теж вже шостий рік тривають криваві жнива. Проте всі ці втрати не йдуть у жодне порівняння з мільйонами людських життів, покладених на вівтар великої Перемоги у найстрашнішій, найжорстокішій в історії людства - ІІ Світовій війні.
…У День Перемоги, День визволення всі ми вшановували їх, переможців. А в їх особах – всіх тих, хто навіки залишився молодим у нашій пам’яті. На міський Меморіал Слави, сільські кладовища приїжджали з далеких усюд родичі загиблих визволителів віддати шану дідам, батькам, чоловікам, синам. Незабутня атмосфера панувала в ці дні на вулицях. Пісні військових літ з гучномовців, марші духових оркестрів. Неповторне ледь чутне подзенькування бойових та ювілейних нагород на грудях колишніх фронтовиків. І – квіти, вінки, квіти, вінки, квіти... Їх меншало щорік, наших визволителів, наших переможців. Відходили у засвіти від бойових ран, з натрудженими повоєнним лихоліттям вузлуватими руками. Зі світлою вірою в те, що попереду, в долях дітей та внуків, щасливіше життя. Те, за яке вони, не вагаючись, віддавали найдорожче - своє.