Так не хочеться використовувати затертий мовний штамп про черговий «історичний вибір», але в даній конкретній ситуації він, як ніколи, доречний. Щойно ми обрали Президента, який набрав найбільшу в новітній історії України кількість голосів виборців, як стали свідками неприхованого спротиву та бойкоту з боку практично всіх інших старих владних структур. Насамперед – Верховної Ради та уряду. Тож позачергові вибори нового складу найвищого законодавчого органу країни були продиктовані, насамперед, нездатністю старого до будь-яких рішучих дій у плідній конструктивній співпраці з президентською командою.

Колгоспів в Україні, як відомо, не існує з 1998 року. Була два десятиріччя така форма колективного господарювання на землі. Вона успішно почила в Бозі, поступившись місцем фермерським господарствам та потужним агрохолдингам. Словом, догосподарилась…

До чого це я? Екскурс у недалеку історію потрібен, аби комусь нагадати, а молодшим просто відкрити очі – про який же колгосп «Дружба», власне, йдеться. Так от, його колишні межі абсолютно співпадають з межами території новоутвореної на території району об’єднаної громади, Бугаївської. Четвертої за рахунком. Найменшої.

Кількість рад, що об'єдналися сюди, всього лиш дві – Бугаївська та Сестратинська. Площа цієї об'єднаної територіальної громади: 84.06 км.Чисельність населення – 3030 жителів. Перша інформація про це об’єднання з’явилась на сайті телеканалу Рівне-1 ще два роки тому: «http://rivne1.tv/news/84744

Не так давно перестріла мене на ринку одна жіночка. Знаю її ще з вісімдесятих, працювала скромним службовцем у районному комітеті народного контролю. Не того, що нині - назва партії. Того контролю, що був ліквідований одним з перших на зорі незалежності. Заважав…

Пенсіонерка щиро зізналася, що віднедавна зовсім відмовилась від районної газети, тої, що роздержавлена. З її слів, мало того, що в ній нічого читати, так ще ж страшенно безграмотно зроблена.Що вже й казати про партійну біло-пухнасту газетку…

Саме цією фразою, користуючись лексикою одного відомого політика жіночої статі, я вирішив озаглавити свої роздуми по гарячих слідах виборчої кампанії, що вже стала історією. Про її перебіг ще довго триватимуть дебати та ламатимуть полемічні списи аналітики, політологи та учасники соціальних мереж. Адже це справжній феномен новітньої України: кандидат у Президенти набрав рекордну кількість голосів виборців. Три чверті з тих, хто прийшли на виборчі дільниці, віддали свої голоси молодості, надії на мир та порядності.

Щоб проілюструвати цей факт, звернуся до аналітичних даних.

А, може - телешоу. Так зразу й важкувато сказати. Але ж про це говорять! Вже котрий день підряд. А сьогоднішній день – особливий. Всім балачкам надходить кінець. Окрім головної, між двома кандидатами. Передбаченої законодавством. Але не доконечно обов’язкової. Перша, котра, відповідно до пропозиції одного кандидата, має бути на стадіоні, і друга, котра, відповідно до пропозиції іншого кандидата, має бути в студії. Хто прийде, кого нема – буде бачено всіма. Тьху, і мене потягло на пісню. Репову. Під час Великоднього посту. Кандидатам же можна і співати, і танцювати. Чому б і не нам, посполитим?..

Про результати першого туру виборів Президента України у виборчих округах області ми повідомляли у попередньому номері тижневика «Сурми Радзивілів». Нагадаємо, що під час виборів у Рівненській області працювали п’ять територіальних виборчих округів (ТВО) і 1 006 виборчих дільниць. Чотири з округів найбільше голосів віддали Володимиру Зеленському. Один – Петру Порошенку. А саме – Дубенський, до складу якого входить і наш район.

Рівненський Інтернет-портал «Четверта влада» підготував доволі цікавий аналіз підсумків голосування у публікації «Чим далі на Полісся, тим більше за Ляшка і Тимошенко: результати першого туру в округах Рівненщини». Деякі моменти цієї статті, думається, будуть цікавими і для наших читачів:

І не кажіть мені, що в Україні ніколи не було ні царства, ні царя. Сам знаю. Називали, щоправда, і Данила Галицького царем, і якогось Олелька Олельковича, і ще когось з князів-гетьманів…Але таки точно у нас не було царизму як форми правління. То звідки ж в українців такий потяг до цієї форми та усім керуючої посади?

Збоку глянути: в країні - розгул демократії, суцільні вибори-перевибори. Особливо в цьому році є з кого вибирати: з чотирьох десятків претендентів на булаву, з чотирьохсот з чимось партій. Насправді ж більшість наших «демократичних» виборців йде обирати…царя. З належними царю повноваженнями. Не обмеженими. Ніким і нічим. І не такого собі, а доброго. Благодійника. Ощасливлювача всіх і вся його підданих.

Не можу натішитися з мовної винахідливості нашого народу. Все, що не наше, вельми успішно «перекладається» на українську самобутніми корифеями гумору, іронії та сатири. Отак і з отим малозрозумілим англійським терміном. Наші веселуни створили таку собі словесну «збірну солянку» з йоркширсько- жабокриківським прононсом, як би це м’якше висловитися, – «великі обличчя». Натуральний же вираз «білборд»(англ.billboard)  означає вид зовнішньої реклами у вигляді щита, що встановлюється зазвичай уздовж вулиць, трас; дошка оголошень.

Нинішньої передвиборчої пори тими бордами завішені усі траси, вулиці і провулки. Здебільшого, у містах, здебільшого, у великих. Воно й не дивно, адже ті бордописки має бачити якомога більша кількість народу. Елєкторат, тсьзьять…

У вісімдесятих роках минулого століття, на старті журналістської кар’єри, довелося певний час попрацювати заввідділом сільського господарства у районній газеті. Характер роботи вимагав мало не щоденних виїздів у села району. Як у калейдоскопі, мелькали та змішувались у невпинному потоці зустрічей та поїздок ферми, тракторні бригади, ланки, колгоспи, відділки… Словом, море вражень, чимало цікавих спогадів. Про одну історію, що особливо запам’яталась, хотілося б розповісти докладніше.

Було того часу в наших краях спеціалізоване вівчарське господарство – колгосп «Світанок», що об’єднував жителів двох сіл, Станіславів та Підвисокого. Кому на високому рівні прийшла думка облаштувати таке господарство не десь у Карпатах, а саме на наших теренах – достеменно невідомо. Можливо, підвисоцькі горби видались агроспецам ідеально підходящими для овечок. Хтозна. Фактично ж господарство з тим безрогим поголів’ям лише мучилось, а не розвивалось, плетучись у хвості всіх сільськогосподарських зведень. По більшості показників. Тож, браку всіляких перевіряльників, з усіх інстанцій, не бракувало: треба ж було витягувати колгосп з відстаючих.

…Оце, пригадується, йду я вперше, у складі чергової «рейдової бригади» по території вівцеферми, а назустріч нам суне цап. Великий, чорний як смола, словом, грізного виду. На мій розгублений погляд завідувач поспішно пояснює: «А це наша знаменитість, Роберт(може Річард, а може й інакше назвав, але кличка точно була не наша, закордонна). Питаю, а що ж в ньому такого особливого.

Доки наші нардепи, в черговий раз, беруться вдосконалювати мовний закон, хотілося б наголосити на знанні пересічними українцями, нашими земляками, знання мови, яка Конституцією визначена як єдина державна. Переглядаючи пресу, слухаючи радіо, дивлячись телепередачі, читаючи пости в Інтернеті, все частіше зустрічаю такі «перли» словесності, що мимоволі виникає бажання запитати: а це - по якому, це – якою мовою? Підготовлена добірка, як на мене, чудово ілюструє дрімучу неохайність у ставленні до одного з найбільших багатств нашого народу – мови, яку ми так любимо називати солов’їною. Чому ж тоді каркаємо, а не співаємо? Пропоную читачам проаналізувати кожне слово, аби не лише посміятися, а й назавжди позбутися таких «шедеврів» у власній мові.