У вісімдесятих роках минулого століття, на старті журналістської кар’єри, довелося певний час попрацювати заввідділом сільського господарства у районній газеті. Характер роботи вимагав мало не щоденних виїздів у села району. Як у калейдоскопі, мелькали та змішувались у невпинному потоці зустрічей та поїздок ферми, тракторні бригади, ланки, колгоспи, відділки… Словом, море вражень, чимало цікавих спогадів. Про одну історію, що особливо запам’яталась, хотілося б розповісти докладніше.
Було того часу в наших краях спеціалізоване вівчарське господарство – колгосп «Світанок», що об’єднував жителів двох сіл, Станіславів та Підвисокого. Кому на високому рівні прийшла думка облаштувати таке господарство не десь у Карпатах, а саме на наших теренах – достеменно невідомо. Можливо, підвисоцькі горби видались агроспецам ідеально підходящими для овечок. Хтозна. Фактично ж господарство з тим безрогим поголів’ям лише мучилось, а не розвивалось, плетучись у хвості всіх сільськогосподарських зведень. По більшості показників. Тож, браку всіляких перевіряльників, з усіх інстанцій, не бракувало: треба ж було витягувати колгосп з відстаючих.
…Оце, пригадується, йду я вперше, у складі чергової «рейдової бригади» по території вівцеферми, а назустріч нам суне цап. Великий, чорний як смола, словом, грізного виду. На мій розгублений погляд завідувач поспішно пояснює: «А це наша знаменитість, Роберт(може Річард, а може й інакше назвав, але кличка точно була не наша, закордонна). Питаю, а що ж в ньому такого особливого.
Доки наші нардепи, в черговий раз, беруться вдосконалювати мовний закон, хотілося б наголосити на знанні пересічними українцями, нашими земляками, знання мови, яка Конституцією визначена як єдина державна. Переглядаючи пресу, слухаючи радіо, дивлячись телепередачі, читаючи пости в Інтернеті, все частіше зустрічаю такі «перли» словесності, що мимоволі виникає бажання запитати: а це - по якому, це – якою мовою? Підготовлена добірка, як на мене, чудово ілюструє дрімучу неохайність у ставленні до одного з найбільших багатств нашого народу – мови, яку ми так любимо називати солов’їною. Чому ж тоді каркаємо, а не співаємо? Пропоную читачам проаналізувати кожне слово, аби не лише посміятися, а й назавжди позбутися таких «шедеврів» у власній мові.
До теми підміни понять та значень слів вже доводилося звертатися у своїх публікаціях раніше. «Словоблудіє єсьм…» - не мною придуманий, древній, як світ, вираз. Втім, у наш час оцього самого словоблуддя все більшає і більшає. Варто лишень пригадати, як чоловіків з автоматами Калашникова, що стріляють не різнокольоровими кульками, а сталевими кулями, називають миротворцями. Злодіїв та казнокрадів – спонсорами та благодійниками. Махінаторів та аферистів – магнатами та олігархами. Але наразі хотів би дещо звузити тему цієї публікації двома поняттями, що постійно викликають у мене певний внутрішній спротив – саме тими, що винесені у заголовок.
Великий письменник про …наше сьогодення
Обличчя і писки передвиборчої гонки
Наприкінці січня під рубрикою «Слово редактору» було опубліковано матеріал під назвою «Ми вас чуємо. І бачимо…», в якому, зокрема, йшлося й про таке: «…Цікавим було телефонне спілкування з вчителькою однієї з міських шкіл. Під час заняття вона поставила завдання десятикласникам проаналізувати зміст районних газет. Приємно було почути, що більшість учнів визнали найбільш цікавим у пізнавальному та інформативному плані саме наш тижневик. Водночас було висловлено зауваження, що в газеті надто багато негативу, всілякої кримінальної інформації. Зробивши «великі очі», я не став сперечатися. Лише попрохав надіслати електронною поштою більш детальну розповідь про перебіг обговорення змісту газет. Жаль, так і не дочекався…».
Свого часу обов’язковим атрибутом будь-якого управлінського кабінету були портрети лідерів партії, уряду. Починаючи з 1991 року їх місце зайняли обличчя президентів країни. Іноді з тими портретами траплялись справді таки комічні випадки. Скажімо, коли відразу після другого туру відомого голосування деякі особливо старанні служаки поспішили на місце Кучми чим швидше водрузити лик Януковича…
Саме такий цикл розповідей наших земляків про перебування за кордоном ми плануємо розгорнути на сторінках тижневика в нинішньому році. Є й інші плани розширення інформаційної палітри публікацій в «Сурмах Радзивілів».
Зворотній зв'язок «читач – газета» в умовах нашого невеличкого містечка та району триває повсякчас і повсюди. До нас телефонують, заходять, пишуть, перестрівають на вулицях. Часто реакція на ті чи інші газетні виступи з’являється буквально у день виходу свіжого номера. Буває, про якусь публікацію, що зачепила за живе, згадують роками. Під різним «соусом»… Тішить, насамперед, те, що думки та міркування авторів не проходять повз увагу читачів, залишають бодай якийсь слід у їх свідомості та пам’яті. Значить, вибрано відповідну тональність, аргументи, зважено вибудовано аналіз подій чи явищ суспільного буття. Особливо ж цінним у таких ось регулярних і тісних контактах з читацькою аудиторією є не похвали чи критика, а ділові поради, пропозиції.
Йдуть до завершення новорічно-різдвяні свята. Попереду, точніше, сьогодні ввечері – ще одна кутя, «голодна». Хтось духовно готується до йорданської свяченої води, хтось, фізично, – до йорданської купелі в ополонці. Але мені, в дусі сучасної примовки «від Романа до Йордана – українське Ромодана…», хотілося б повести мову про дещо інше.
На ці роздуми наштовхнула словесна фейсбучна перепалка з приводу відзначення Дня Миколая в одній з об’єднаних громад району. Чиновники, у відповідності до штатного розпису, звісно вміло відбивалися, обзиваючи «очорнювачами» всіх, чия думка відрізнялась від їхньої. І рвали на грудях вишиванки, доводячи, які гори важливих справ вони вже встигли перегорнути. Не давали лиш чіткої і недвозначної відповіді на основне питання опонентів: чому «святий Миколай» приїздив до діток, обділених долею та родинним теплом, у шубі-маскхалаті Діда Мороза?
Ви тримаєте в руках останній у 2018 році номер тижневика «Сурми Радзивілів». Протягом цього року редакція, разом з нашими активними позаштатними дописувачами, намагались якомога повніше та більш рельєфно відображати всі сторони суспільно-політичного життя району, утворених на його території об’єднаних громад. Щось вдавалося краще, щось…Оцінка нашої повсякденної праці – у вашій підтримці, розумінні проблем інформативного наповнення газети, що з року в рік розширює число своїх прихильників.
Про який «Прапор» йдеться, спитаєте? Так про той самий, котрий «…перемоги». А при чім тут, скажете, свічечки? Їх же у церквах продають. Отак і ми «зробили великі очі», коли один з відвідувачів редакції «Сурмів» розповів просто таки шокуючу історію. З його слів, у його присутності, т.в.о. редактора районної комунальної(!!!) газети запропонувала замовнику некрологу, так би мовити, додаткову послугу – свічечку. Не парафінову чи воскову, як у церкві. А манюсіньку, надруковану в куточку некрологу. Ніби й недорого – всього за десять гривень. Хоча, якщо подумати, за десятку в будь-якому храмі можна придбати свічку гей-гей якої величини. Не хотілося б займатися моралізаторством: гріх заробляти на людському горі. Зауважу лише, що в нашому тижневику, з першого його номера, регулярно й безкоштовно публікуються співчуття з приводу смерті жителів міста, а віднедавна – і всієї об’єднаної громади.
Вирішив використати саме цей термін з армійського лексикону, хоча у наших краях військовий стан і не оголошено. Власне, маю на увазі не людей у камуфляжній формі, а наших передплатників. 
«Восени поряд із загостренням хронічних захворювань різних органів і систем, страждає і нервова система. Лікарі впевнено стверджують, що, в першу чергу, до осінніх загострень нервової системи схильні емоційні люди. Основна причина погіршення здоров'я полягає в тому, що відбувається досить різкий перехід від сонячних днів до похмурих і дощових, відбуваються часті зміни атмосферного тиску, коротшає світловий день, тощо. Головним чинником, який може провокувати загострення, є постійний стрес. Для більшості людей стрес може бути виражений навіть не в зовнішніх обставинах, а у внутрішніх, наприклад, людина переживає про своє майбутнє, у неї немає впевненості у завтрашньому дні…Багато в чому осінні загострення захворювань нервової системи залежать і від самої людини. Наприклад, у людей, із заниженою самооцінкою, осіння хандра і депресія можуть перерости в серйозні розлади, виникнення страхів і навіть суїцидальних нахилів, які потребують втручання фахівців». 
«У Києві госпіталізували до лікарень вже понад 30 осіб з інфекційними отруєннями після вживання шаурми. Серед постраждалих є вагітні жінки».
Таке особисте враження склалося під час мого перебування у цьому місті на початку липня нинішнього року
Дзвінкам наших читачів ми завжди раді. Адже це – пряме підтвердження зворотного зв’язку, а також постійно міцніючої довіри до газети. Часто буває так, що саме редакція і є тим останнім місцем, де людина просить вирішити ту чи іншу проблему. Наскільки можемо, намагаємося допомогти.
До цих в’язучих на зубах слів ми звикли, як до спасівських мух. Не знаю, за якими критеріями проводиться набір касирів-контролерів у громадському транспорті, але чимало з них – як на підбір. Атланти! Широкоплечі, дебелі, з пісними невиразними обличчями. І з отією знаменитою фразою-перепусткою на вустах, яка повторюється протягом дня сотні і сотні разів. Можна б її, звісно, записати на магнітофонну стрічку і відтворювати автоматично, разом з оголошенням зупинок. Але…
Це коротке повідомлення змусило здригнутися багатьох: « У середу, 18 квітня, на об'їздній дорозі на 33 кілометрі автодороги Київ-Чоп в ДТП загинув відомий рівненський композитор, співак, шляховик, начальник філії Дубенської ДЕД - Гамера Володимир Олександрович.