На ці роздуми наштовхнула словесна фейсбучна перепалка з приводу відзначення Дня Миколая в одній з об’єднаних громад району. Чиновники, у відповідності до штатного розпису, звісно вміло відбивалися, обзиваючи «очорнювачами» всіх, чия думка відрізнялась від їхньої. І рвали на грудях вишиванки, доводячи, які гори важливих справ вони вже встигли перегорнути. Не давали лиш чіткої і недвозначної відповіді на основне питання опонентів: чому «святий Миколай» приїздив до діток, обділених долею та родинним теплом, у шубі-маскхалаті Діда Мороза?
Детальніше... Додати коментар Перегляди: 500
Ви тримаєте в руках останній у 2018 році номер тижневика «Сурми Радзивілів». Протягом цього року редакція, разом з нашими активними позаштатними дописувачами, намагались якомога повніше та більш рельєфно відображати всі сторони суспільно-політичного життя району, утворених на його території об’єднаних громад. Щось вдавалося краще, щось…Оцінка нашої повсякденної праці – у вашій підтримці, розумінні проблем інформативного наповнення газети, що з року в рік розширює число своїх прихильників.
Про який «Прапор» йдеться, спитаєте? Так про той самий, котрий «…перемоги». А при чім тут, скажете, свічечки? Їх же у церквах продають. Отак і ми «зробили великі очі», коли один з відвідувачів редакції «Сурмів» розповів просто таки шокуючу історію. З його слів, у його присутності, т.в.о. редактора районної комунальної(!!!) газети запропонувала замовнику некрологу, так би мовити, додаткову послугу – свічечку. Не парафінову чи воскову, як у церкві. А манюсіньку, надруковану в куточку некрологу. Ніби й недорого – всього за десять гривень. Хоча, якщо подумати, за десятку в будь-якому храмі можна придбати свічку гей-гей якої величини. Не хотілося б займатися моралізаторством: гріх заробляти на людському горі. Зауважу лише, що в нашому тижневику, з першого його номера, регулярно й безкоштовно публікуються співчуття з приводу смерті жителів міста, а віднедавна – і всієї об’єднаної громади.
Вирішив використати саме цей термін з армійського лексикону, хоча у наших краях військовий стан і не оголошено. Власне, маю на увазі не людей у камуфляжній формі, а наших передплатників. 
«Восени поряд із загостренням хронічних захворювань різних органів і систем, страждає і нервова система. Лікарі впевнено стверджують, що, в першу чергу, до осінніх загострень нервової системи схильні емоційні люди. Основна причина погіршення здоров'я полягає в тому, що відбувається досить різкий перехід від сонячних днів до похмурих і дощових, відбуваються часті зміни атмосферного тиску, коротшає світловий день, тощо. Головним чинником, який може провокувати загострення, є постійний стрес. Для більшості людей стрес може бути виражений навіть не в зовнішніх обставинах, а у внутрішніх, наприклад, людина переживає про своє майбутнє, у неї немає впевненості у завтрашньому дні…Багато в чому осінні загострення захворювань нервової системи залежать і від самої людини. Наприклад, у людей, із заниженою самооцінкою, осіння хандра і депресія можуть перерости в серйозні розлади, виникнення страхів і навіть суїцидальних нахилів, які потребують втручання фахівців». 
«У Києві госпіталізували до лікарень вже понад 30 осіб з інфекційними отруєннями після вживання шаурми. Серед постраждалих є вагітні жінки».
Таке особисте враження склалося під час мого перебування у цьому місті на початку липня нинішнього року
Дзвінкам наших читачів ми завжди раді. Адже це – пряме підтвердження зворотного зв’язку, а також постійно міцніючої довіри до газети. Часто буває так, що саме редакція і є тим останнім місцем, де людина просить вирішити ту чи іншу проблему. Наскільки можемо, намагаємося допомогти.
До цих в’язучих на зубах слів ми звикли, як до спасівських мух. Не знаю, за якими критеріями проводиться набір касирів-контролерів у громадському транспорті, але чимало з них – як на підбір. Атланти! Широкоплечі, дебелі, з пісними невиразними обличчями. І з отією знаменитою фразою-перепусткою на вустах, яка повторюється протягом дня сотні і сотні разів. Можна б її, звісно, записати на магнітофонну стрічку і відтворювати автоматично, разом з оголошенням зупинок. Але…
Це коротке повідомлення змусило здригнутися багатьох: « У середу, 18 квітня, на об'їздній дорозі на 33 кілометрі автодороги Київ-Чоп в ДТП загинув відомий рівненський композитор, співак, шляховик, начальник філії Дубенської ДЕД - Гамера Володимир Олександрович.
Напередодні жіночого свята в газеті «Рівне вечірнє» було опубліковано статтю журналістки видання, нашої землячки Алли Садовник «Рівненська ОДА розподілила гроші за кольоровою схемою». Ось про що йдеться у вступному абзаці: «75 мільйонів гривень обласного бюджету розвитку минулого тижня розподілили посадовці Рівненської ОДА та затвердили члени бюджетної комісії облради. Гроші на будівництво та ремонти бюджетних закладів та об’єктів інфраструктури виділяють щороку. І принцип їхнього розподілу залишається незмінним: отримують фінансування, у першу чергу, ті об’єкти, за які клопочуть близькі до влади депутати. Втім, цього року додався і новий принцип: орієнтувалися також на населені пункти, де цієї весни мають бути вибори до ОТГ і де потрібно «задобрити» електорат». 
Саме така швидкість з 1 січня передбачена новими вимогами ПДР (правил дорожнього руху) у населених пунктах нашої країни. Тими ж таки правилами, зокрема, за перевищення максимально дозволеної швидкості руху встановлюється 
Адресую цей заголовок і все, що під ним, усім жінкам, без винятку. Міг би ще додати сюди кілька десятків епітетів на най-…Але не хочу відбирати їх з урочистих текстів, які виголошуватимуть через кілька днів інші представники чоловіцтва. Адже почути ці щирі слова від близької, можливо найближчої людини – куди приємніше.
Істерія післямасляна
- так з гордістю стверджують мільйони людей різних національностей тоді спільної країни, чиї роки юності та молодості припали на час творчого розквіту поета, барда, артиста театру та кіно. І для кожного існував «свій Висоцький» - настільки різноманітний, наскільки різноплановими були його твори. Вчора виповнилося 80 років від народження Володимира Семеновича. З яких йому судилося прожити лише трохи більше половини…
Два роки тому довелося мені терміново, прямо у розпалі Різдва, їхати до Львова у важливій родинній справі. Електричка «показала хвіст» буквально за десяток метрів до шлагбаума. Тож помчав чимдуж на міський автовокзал. У Бродах сів на автобус, що їхав до Львова через Заболотці. Довший маршрут, проте вибирати не доводилося: мало того, що вечоріло, - завіяна снігами дорога не гарантувала вчасного прибуття автобуса в кінцевий пункт призначення.
Нинішній Новий рік, може вдруге чи втретє в моєму, вже доволі тривалому, житті, випало зустрічати нібито й не вельми далеко від малої батьківщини, де прожив більшу частину життя. Все, здавалось, було як завжди: щедро накритий святковий стіл, розцяцькована іграшками, дощиком та гірляндами ялинка, тісне сімейне коло найрідніших людей. Телевізор, ноутбук із на багато годин ввімкнутими фейсбуком та скайпом. Вітальні діалоги з близькими та далекими родичами, друзями та знайомими…
Тиждень, що минув, відзначився черговим витком протистояння між Польщею та Україною. «Куля» у лузу міждержавних стосунків влетіла цього разу від керівництва наших сусідів. 
Безпардонний парад людей у намордниках, які нині стало модним зм