Навколо фігури народного депутата ВРУ попереднього скликання О.В.Дехтярчука у ході недавніх виборів точилося чимало зацікавлених розмов. Балакали, наприклад, що він, нібито, мітить у крісло голови Рівненської облради. Інші ж казали – хоче стати головою Дубенської районної ради. Минулого тижня випала нагода відверто поспілкуватися з ним під час візиту у нашу об’єднану громаду. В ході розмови були зачеплені ряд важливих для регіону та держави тем.
Люди пісні, люди танцю, люди поетичного слова, - всі ті, хто наповнюють наше життя яскравими емоціями, 9 листопада приймали заслужені слова поваги з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва.
Високий творчий рівень художніх керівників, хореографічних та вокальних колективів, а також діяльність аматорів народної творчості, які прикрашають сцени закладів культури об’єднаної територіальної громади своїм талантом, дарують гарний настрій та налаштовують громадськість на життєвий оптимізм, відзначив у своєму вітанні Радивилівський міський голова Микола Карапетян. На святкових урочистостях також були присутні його заступник із гуманітарних питань Олександр Пастух, начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту міської ради Ірина Ковалевська.
Це відкрите звернення – мій діалог з кожним із Вас.
За перші роки, відколи створена Радивилівська об’єднана територіальна громада, наш спільний життєвий простір поповнився значними досягненнями. У кожне вкладено важку працю. Але до успіху завжди приходить той, хто робить наступний крок.
Мій багаторічний досвід керівника в міській, а тепер і в об’єднаній територіальній громаді, міг би асоціюватися із настільним записником, в якому чітко позначаю мету і шукаю ефективних способів її реалізації. Чи це прокладено тротуар, збудовано новий дитсадок, придбано школі автобус, чи оновлено комп’ютерну техніку у навчальних класах –потреби людей визначають все. Беру їх за основний пріоритет, і знаю, що не підведу тих, хто очікує від мене ефективного рішення.
Так можна сформулювати стиль роботи Бугаївського сільського голови
…На останньому засіданні міськвиконкому знову гостро постало питання утримання до кінця календарного року установ освіти та позашкілля. Зокрема, йшлося про те, що керівництво Бугаївської ОТГ не виконує взятих на себе фінансових зобов’язань (виділення субвенції). Маючи певний матеріальний ресурс, замість того, щоб використати його для забезпечення кращих умов здобувачам освіти, які проживаючи на їх територіях але обслуговуються в інших, організовують на ці кошти особисті піар-акції. Бо ж незабаром вибори і треба продемонструвати свій власний крикливий імідж. А повсякденна, малопомітна і рутинна робота, яка забезпечує налагоджене життя наших громадян – не для них.
З питаннями щодо роз’яснення суті проблеми я звернувся до начальника відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту міської радиІ.М.Ковалевської:
І треба ж було такому трапитися. Після майже піврічного перебування в умовах карантину на самому порозі осені нашу громаду, як і весь район, накрила ще й «червона зона» - найвищий рівень темпів виявлення нових коронавірусних хворих. Батьки учнів, і без того заплутавшись – до яких форм навчання готувати дітей – зовсім розгубились. Що вже казати про вчительські колективи: де ж це бачено, щоб Першовересень, День знань – та без учнів, святкових лінійок, дитячого гамору в класах та коридорах?! Але маємо те, що маємо…
Нинішнього першовересневого ранку у більшості сільських навчальних закладів об’єднаної громади побувала делегація у складі міського голови Миколи Аракеловича Карапетяна, заступника міського голови Олександра Володимировича Пастуха та начальника відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту міської ради Ірини Миколаївни Ковалевської.
І треба ж було такому трапитися. Після майже піврічного перебування в умовах карантину на самому порозі осені нашу громаду, як і весь район, накрила ще й «червона зона» - найвищий рівень темпів виявлення нових коронавірусних хворих. Батьки учнів, і без того заплутавшись – до яких форм навчання готувати дітей – зовсім розгубились. Що вже казати про вчительські колективи: де ж це бачено, щоб Першовересень, День знань – без учнів, святкових лінійок, дитячого гамору в класах та коридорах?! Але маємо те, що маємо…
Нинішнього першовересневого ранку у більшості сільських навчальних закладів об’єднаної громади побувала делегація у складі міського голови Миколи Аракеловича Карапетяна, заступника міського голови Олександра Володимировича Пастуха та начальника відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту міської ради Ірини Миколаївни Ковалевської. Очільники громади щирими словами привітали з початком нового навчального року трудові колективи шкіл в Немирівці, Дружбі, Башарівці та Підзамчому. Урочистість моменту особливо підкреслили передані школам саме в День знань солідні комплекти новенької комп’ютерної техніки, такої необхідної в умовах викликаної пандемією дистанційної форми навчання.
Троє багатодітних жительок нашої громади отримали почесні державні нагороди. Нагрудні знаки та посвідчення «Мати-героїня» жінкам, котрі народили п’ятеро і більше дітей, вручали за адресами їх проживання очільник Радивилівської об’єднаної територіальної громади М.А.Карапетян та голова райдержадміністрації В.В.Пекарський.
Радивилівські випускники отримали атестати зрілості
Минулої суботи на міській площі Незалежності урочисте вручення документів про освіту першим у об’єднаній громаді провів Радивилівський НВК «Загальноосвітня школа №1 – гімназія».
Ці субтропічні рослини, які ще називають «деревом щастя», прекрасно освоїлися у нашому кліматі. Невибагливі у догляді, такі, що добре переносять українську зиму, а влітку – зупиняють погляд розкішним цвітінням, юки швидко стали загальними улюбленицями і вважаються незамінними в ландшафтному оздобленні. Цих екзотів дедалі частіше можна зустріти у садках, квітниках та на подвір’ях жителів як міста, так і села.
А біля помешкання Наталії Семчук із с.Балки юки влаштували справжнє квітуче королівство! Найкращим підтвердження того, що почуваються вони у її саду комфортно та цілком по-домашньому, стали майже двометрові ефектні парасольки із розквітлих дзвоників.
Коли ви, нарешті, зустріли кохану людину, і у відповідь на доленосне запитання прозвучало впевнене «так», настає пора планувати одруження. І ось тут не забудьте, що…
… Шлюбні приготування – це не тільки десятки тисяч витрачених гривень та довгі тижні організаційних клопотів, від натиску яких не витримує, іноді, навіть найстійкіша нервова система. Щедрий перелік страв у меню, дрес-код наречених, на якому не прийнято економити, розваги й декор, усе це оплачене і замовлене, щоб отримати бажаний результат - яскраве, свято, яке б запам’яталося всім друзям й родичам як феєричний початок сімейної історії. Однак, не завжди враження від весільного дня схожі на отой уквітчаний торт, яким частують гостей наприкінці. І замість тримати у приємній ейфорії, нагадують, швидше, якусь хаотичну подію. Хоч, нібито, і всіх модних віянь дотримано, і музика гарно звучала, і столи від наїдків гнулися. Але ось, начебто, чогось важливого не врахували. І, головне, жодного кадру назад вже не відмотати. Залишається хіба що філософствувати на кшталт: головне, щоб жили молодята довго і щасливо.
А от героїня цієї розповіді – на одному подиху. До полотна й ниток руки міської жительки Ірини Миколаївни Подавець потягнулися ще з п’ятирічного віку. Зараз, у своє поважне 73-річчя, вона все ще така ж запопадлива біля роботи над візерунками та орнаментами. Не уявляє себе без улюбленого рукоділля, характерний згорток з усім необхідним для чергової картини, сорочки чи рушника – завжди на столі. З тим же запалом, що й у молодості, майстриня цікавиться новинками світу вишивки, і зовсім не поспішає на творчий відпочинок.
Про її талант відтворювати красу на полотні ми поспілкувалися у доволі таки символічний день – День української вишиванки. Генетичний код, за яким - багатогранна і вікова історія нашого народу, зберігає чіткість саме завдяки таким, як Ірина Миколаївна. Як і вона, століттями тому хтось заклав на полотні перший стібок ниткою, щоб потім витканою білизною розкинулося дивовижне мереживо із символів, знаків, візерунків, якому було суджено стати спадком, скарбом, національним надбанням.
Під час відзначення Дня міста 25 травня 2019 року відбулося урочисте відкриття Центру надання адміністративних послуг Радивилівської міської ради. Його основне завдання – високоякісна та продуктивна організація документального діалогу між сторонами: влада – громадянин.
За це час Радивилівський ЦНАП зумів не тільки успішно стартувати, а й стати зразком моделі, як потрібно вдосконалювати свою роботу в інтересах людей. Про перший рік роботи ЦНАПу розповіли Радивилівський міський голова Микола Карапетян та керівник центру Марія Пастух:
Головний лікар КНП «Радивилівська районна лікарня» - про забезпечення експрес-тестами, організацію охорони здоров’я населення та специфіку роботи медзакладу в умовах карантинних заходів, спричинених всесвітньою пандемією COVID-19.
Новітній вірус, який вирізняється особливо жорстокими смертоносними показниками і вже налічує десятки тисяч людських жертв, нині визначає нові правила життя і для українців. Найбільше, що в сьогоднішніх умовах хвилює жителів кожного села, міста – мати доступ до засобів особистого захисту, а також вчасно отримати медичну допомогу, якщо виникне ситуація з підозрою інфікування небезпечною недугою. Про те, як справляються з новими викликами радивилівські медики, і чи готова районна лікарня до можливих випадків виявлення та боротьби з коронавірусом на нашій території – далі у інтерв’ю з головним лікарем Ф.Г.Стецюком:
Виїзд у віддалене село об’єднаної громади Копані потужного «десанту» у складі заступника міського голови В.Ісюка, керуючого справами міськвиконкому С.Гущі, інспектора з екології та земляних робіт М. Грановського та директора КП «Комунальник» А.Ковальова був викликаний ситуацією, що склалася у цьому населеному пункті з утилізацією побутових відходів. Вирішено було їхати туди через Михайлівку, а повертатися - через Підзамче. Відразу зазначу, що дорога автівкою лише в один бік зайняла близько півгодини. А це означає, що трактору від комунальної служби потрібно буде затратити на це як мінімум втричі більше часу. Ще варто відзначити, що, за нашими враженнями, шлях з боку Підзамчого нині навіть дещо кращий. Хоч і там давно не ремонтована бруківка буквально витрясає душу. Це я до того, що селам об’єднаної громади потрібна, принаймні, окрема одиниця спецтранспорту для вивезення сміття: наявна техніка з міста такого навантаження довго не витримає.
Вперше у Радивилові побувала Марія Ткачівська – українська письменниця і поетеса, викладачка і науковиця. Член Національної спілки письменників України, лауреатка премії імені Івана Франка (2006), премії ім. Василя Стефаника (2010), конкурсу «Коронація слова 2007» (номінація «Романи»), конкурсу «Коронація слова 2012» (номінація «Дитяча проза»), «Коронація слова 2014» (номінація «Пісенна лірика»), «Коронація Слова 2015» (номінація «Кіносценарії»). Лауреатка Всеукраїнської літературної премії ім. Леоніда Череватенка (2017) та Міжнародної літературної премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2018). Також Ткачівська є кандидаткою філологічних наук і завідувачкою кафедри іноземних мов і перекладу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Напередодні Міжнародного жіночого дня – 8 березня - в Радивилівському професійному ліцеї відбулося свято краси і грації, довгоочікуване «Міс Ліцею – 2020».
Семеро красунь з різних груп змагалися в різноманітних конкурсах, проявляючи якнайкращі свої вміння. Дуже колоритно відбулось представлення учасниць під час їх дефіле у вишиванках, а конкурс «Розумниця» дав змогу дівчатам розкрити свої інтелектуальні переваги. Наче яскрава прикраса на святковому вбранні – засяяв конкурс творчості і талантів: претендентки на звання «Міс ліцею» демонстрували свої захоплення і хобі. А найбільш феєричним завершення кастингу став вихід красунь у вечірніх сукнях.
І букети, що смакують на десерт!
Дивовижні квіткові композиції, які власноруч виготовляє радивилівчанка Катерина Гайдук, здатні рівноцінно дивувати як представниць прекрасної статі, так і чоловіків. Ніжні троянди, тюльпани, півонії, але не з саду, а з кухні, здатні вразити своєю досконалістю найвибагливішого естета. Ще одна їх приємна перевага – термін придатності. Хенд-мейд квіти від Каті Гайдук не зів’януть навіть через двадцять чотири місяці! Такими впевненими «довгожителями» їх робить … мильна основа!
Про важливі цінності в своїй системі життєвих координат авторка Галина Вдовиченко, яка увійшла до почесного сузір’я «золотих» письменників України, розповіла радивилівцям з перших уст під час нещодавньої зустрічі.
У літературній світлиці центральної міської бібліотеки знову зіркова гостя: днями Радивилів відвідала популярна українська письменниця, володарка премії "Коронація слова" Галина Вдовиченко. Львів'янка, яка багато років пропрацювала в журналістиці, але знала, що колись неодмінно буде писати книги - присвятила близько години творчому одкровенню зі своїми читачами.
Ця фраза з відомого хіта популярного музичного гурту «Антитіла» знаходить відображення майже в кожній з життєвих історій Ірини Юсюк-Мельник із с.Новоукраїнського. Авторка-початківець ось уже два роки розповідає через сторінки нашого тижневика, як воно буває – чи то з сумом, чи то з радістю - на перехрестях доль людських. Наша постійна дописувачка не є прихильницею песимістичних фіналів. Однак цього не уникнути, якщо правдиво пишеш про те, що тобі диктує саме життя.
Історії Ірини Мельник одразу полюбилися читачам, особливо – жіночій аудиторії нашого тижневика. У них є те, що нам близьке і зрозуміле: неідеальні сімейні стосунки, палке кохання і болюча зрада, вперта боротьба за особисте щастя і своє місце під сонцем. Сьогодні, коли є можливість розміщувати ці оповідання у мережі Інтернет, можна від слідкувати, як за короткий час ці сюжети набирають по кілька сотень переглядів. Значить, розказані нашою землячкою епізоди зачіпають суспільну увагу, підштовхують до переоцінки різних ситуацій, спонукають до актуальних висновків.
Про те, чого можуть навчити життєві історії – у нашому інтерв’ю з їх авторкою Іриною Юсюк-Мельник:
Минулої суботи, 15 лютого, у стінах Дружбівської ЗОШ І-ІІІ ступенів відбулася трепетна і пам’ятна зустріч випускників. Колишні однокласники мали змогу пригадати себе безтурботними хлоп‘ятками і дівчатками, якими були хто – десять-двадцять, а хто і тридцять-сорок років тому. Радісна і хвилююча зустріч поєднала людей, які колись разом навчались, ділили труднощі та перемоги, подарувала чудову нагоду поспілкуватись та дізнатись, як склались життєві дороги один одного.