Свого часу обов’язковим атрибутом будь-якого управлінського кабінету були портрети лідерів партії, уряду. Починаючи з 1991 року їх місце зайняли обличчя президентів країни. Іноді з тими портретами траплялись справді таки комічні випадки. Скажімо, коли відразу після другого туру відомого голосування деякі особливо старанні служаки поспішили на місце Кучми чим швидше водрузити лик Януковича…
Іншим атрибутом переважної більшості керівних кабінетів, з уже згаданих пір, стали ікони та іконки. Можна було б лишень порадіти тому, як нещодавно залізно переконані комуністи(читай атеїсти) миттєво стали ревними православними віруючими. Залишу за рамками нинішньої бесіди щирість їх релігійних почуттів – є кому судити. Хочеться поміркувати про інше.