На березі р. Іква підносяться до небес неприступні стіни Дубенського замку XVстоліття. Учні 5-го класу Підзамчівської ЗОШ I-III ступенів у супроводі із класним керівником Шуст А.С. відвідали це визначне місце. Вони дізналися про унікальний палац, оповитий легендами і цікавими розповідями. Велич, яскрава історія, таємничість підземних ходів вразили школярів. Діти побували у кімнаті кривих дзеркал, підземеллі, зброярні, відчули дух стародавніх будівель.

Цими днями виповнився рік, відколи на базі районної лікарні запрацювала філія амбулаторного гемодіалізу. Нині новостворений філіал-сателіт обласного відділення інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації надає токсикологічну допомогу тринадцятьом пацієнтам, які потребують нирково-замісної терапії. Ще один такий функціонує у м.Сарни.

Що три дні – по чотири години на лікарняному ліжку, у спостереженні за численними трубочками, по яких безперервно рухається червона лінія. До такого графіку ось вже другий рік вимушений підпорядковувати власне життя 55-річний Олексій, мешканець нашого району. Не відвідати хоча б одну процедуру діалізу, і це загрожуватиме йому інтоксикацією всього організму і суттєвим, аж до критичного, погіршенням самопочуття. Раніше цьому гемодіалізно-залежному пацієнтові доводилось отримувати підтримуючу нирково-замісну терапію у обласній клінічній лікарні. А це – сто кілометрів в один напрямок та довгі чотири години у дорозі. Плюс – сотні гривень, витрачені на проїзд у автотранспорті.

Не можу натішитися з мовної винахідливості нашого народу. Все, що не наше, вельми успішно «перекладається» на українську самобутніми корифеями гумору, іронії та сатири. Отак і з отим малозрозумілим англійським терміном. Наші веселуни створили таку собі словесну «збірну солянку» з йоркширсько- жабокриківським прононсом, як би це м’якше висловитися, – «великі обличчя». Натуральний же вираз «білборд»(англ.billboard)  означає вид зовнішньої реклами у вигляді щита, що встановлюється зазвичай уздовж вулиць, трас; дошка оголошень.

Нинішньої передвиборчої пори тими бордами завішені усі траси, вулиці і провулки. Здебільшого, у містах, здебільшого, у великих. Воно й не дивно, адже ті бордописки має бачити якомога більша кількість народу. Елєкторат, тсьзьять…

Жительку Лев’ятина, яку безрезультатно розшукували люди, за лічені секунди знайшла службова поліцейська вівчарка.

За допомогою до райвідділу поліції близько 21-ї години звернулися рідні 79-річної жительки села Лев’ятин. Вони повідомили, що пенсіонерка після обіду пішла з дому у невідомому напрямку і досі не повернулася.

В четвер, 14 березня, у залі засідань міської ради відбулись урочистості за участю міського голови М.А.Карапетяна, військового комісара Радивилівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковника В.А.Мельничука. Жителям громади, які за велінням совісті стали на захист Батьківщини у боротьбі за її суверенітет, було вручено почесні відзнаки Президента України «За участь у антитерористичній операції».

19 березня – особливий день у долі Радивилова: навесні, 75 років тому, наше місто було героїчно звільнено від німецько-фашистських загарбників.

У наш час ми перегортаємо сторінки минулого, щоб ще раз усвідомити, кому зобов’язані мирним небом над головою, та віддаємо данину пам’яті полеглим визволителям, перед чиїм безсмертним подвигом ми назавжди в неоціненному боргу.

Вшановуючи ветеранів Другої Світової війни та пам'ять тих солдатів, чий бойовий шлях завершився під скромними обелісками, жителі міста, представники місцевих установ та організацій, керівники району, ветерани праці зібралась на скорботний мітинг-реквієм на міському Меморіалі Слави.

Про прикрий випадок, що трапився нещодавно на міському кладовищі, повідомив відвідувач редакції. Проходячи днями цвинтарем, він помітив, як чоловік, прибираючи біля пам’ятника своєму родичеві, відкидав траву та сміття під… інший пам’ятник. На зауваження, що так робити не годиться, відреагував доволі войовничо: «А де я маю оте все дівати?!!». Наче й не бачив, що буквально за п'ятнадцять-двадцять метрів, у визначеному місці, височіла купка сміття.

Вже стало доброю традицією щорічно проводити конкурс дитячого читання під назвою «Книгоманія», де змагаються найактивніші і найзавзятіші читачі – учні 7-х класів за престижний титул «Суперчитач».

Цього тижня Радивилівська міська дитяча бібліотека знову зібрала всіх, хто любить читати, хоче перемагати і сміливо мріє. Загалом, до конкурсу долучилися восьмеро найбільш активних читачів Радивилівської ОТГ: Анастасія Ковалик с.Дружба, Сергій Харчук с.Немирівка, Світлана Гаврищук с.Копані, Юрій Владика с.Підзамче, Сніжана Малецька с.Башарівка, Віталіна Трачук міська дитяча бібліотека, Аня Левицька НВК школа №2-ліцей..

"Війну не можна вважати закінченою, поки не похований останній загиблий солдат" (Олександр СУВОРОВ)

У 1968 році Верховна Рада СРСР прийняла новий закон «Про загальний військовий обов’язок». Згідно до нього призовний вік юнаків скорочувався з 19 до 18 років, в середніх навчальних закладах була введена початкова військова підготовка, посада її керівника. З 1 вересня 1969 року керівником початкової військової підготовки в Червоноармійській середній школі №1 став вчитель фізвиховання Кокошко Андрій Семенович, учасник Другої світової війни, колишній старшина.

З метою покращення військово-патріотичного виховання учнів була створена шкільна рада в складі 7 вчителів на чолі з директором школи. Розпочалася робота по оформленню предметного кабінету і залу бойової слави. Разом з учнями А.Кокошко налагодив листування з учасниками війни, які воювали у наших краях в березні-липні 1944 року. Юні пошуковці розшукали могили воїнів на військовому кладовищі і написали листи сім’ям загиблих.

Їх вже нема серед нас, наших солдатів-визволителів. Адже від дня звільнення Червоноармійська від нацистської навали днями минає 75 років. Та й загалом нині в місті залишився лише один ветеран, учасник тієї найстрашнішої в історії людства війни, що забрала життя мільйонів. Гортаючи підшивку нашої районної газети більш як піввікової давності у обласній бібліотеці, зустрів і спогади визволителів. Вони, ці спогади, були у пам’яті воїнів тоді ще зовсім свіжими, а, значить, не втратили своєї цінності і сьогодні.

Розпочати газетний огляд хочу з рядків публікації під назвою «Бойовий шлях воїна», яку підготував 22 лютого 1968 року А.Маєвський, - про почесного громадянина міста І.В.Хіленка:

Ікону винесли з сестрятинської церкви. Через чвари людські…

У Прощену неділю, коли за християнськими канонами прийнято просити прощення у ближнього за всі образи, спричинені впродовж року, у Сестрятині не знайшлось часу для пробачень. Якраз навпаки – село захлиналось у ненависті, гніві та сварках. Саме в такій от гнітючій атмосфері у місцевій громаді відбувався так званий «мирний» перехід Свято-Миколаївської парафії під юрисдикцію ПЦУ. Шокуючими подробицями про недільні події у редакції тижневика «Сурми» поділився протоієрей міського храму Святого Олександра Невського о.Ярослав. У світлі суцільного негативу, що ним сьогодні переповнені дописи в соціальних мережах стосовно тих прихожан храму, які, разом із священиком, залишилися вірними Українській Православній Церкві, наш відвідувач розповів і про іншу сторону медалі. Про яку, власне, теж неможливо замовчувати, оскільки прихід, за словами о.Ярослава, було відібрано з грубим і відвертим порушенням Конституції та законів. Апогеєм же протестно налаштованих парафіяльних настроїв, подібних до подій в багатьох інших містах-селах країни, стали претензії на приміщення храму. Вдуматися тільки – сільські активісти, які так ревно відстоювали право молитися Богу українською мовою, для задоволення своїх «духовних» потреб не погребували замахнутися на святе, і без ані найменшого терзання совісті зламали замок на вхідних дверях у церкві. Що найцікавіше - під інертним спостереженням наряду у поліцейській формі та представників районної влади.

Вічна Шевченкова весна знову прийшла на українську землю, яку так дбайливо засівав словом Великий Кобзар.

Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

Щороку в день його народження і в роковини смерті до підніжжя пам’ятників Великому Кобзареві в кожному українському місті й селі, як і в багатьох куточках світу, кладуть квіти. Щоб вшанувати генія української нації, біля погруддя Кобзареві, що в міському парку, у суботу, 9 березня, вже традиційно, зібралась і радивилівська громада.

Радивилівський НВК «школа№2-ліцей» – один із дев’ять навчальних закладів області, що увійшов до переможної сотні учасників Всеукраїнського проекту «Zero Waste School» від Klitschko Foundation. Ця еко-програма спрямована на те, щоб навчити школярів та вчителів впроваджувати культуру сортування відходів у своєму навчальному закладі, громаді, а згодом і у світі.

Організатори  проекту отримали більше тисячі анкет з усіх куточків України. Відбір шкіл-переможців відбувався за наступними критеріями: повнота відповідей у системі my.klitschkofoundation.org та наявність тематичного відео; чітка мотивація школи реалізовувати зміни у місцевій громаді та впливати на її життя; готовність проводити еко-тренінги у своїй громаді.

Урочистості з нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня відбулися в міському будинку культури минулого четверга, напередодні свята. Яскравою святковою програмою порадували жінок, що вщерть заповнили концертний зал, вихованці Яни Гуски, народного аматорського ансамблю «Лелія»(керівник І.Чорнобай), чоловічий ансамбль МБК, учасники дитячого ансамблю «Веселі нотки» (М.Петровська).

З наступаючим святом привітав присутніх міський голова М.Карапетян. Відповідно до розпорядження міського голови, за високий професіоналізм, сумлінну працю та активну життєву позицію, з нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня грамотами, цінними подарунками та квітами нагороджено:

- всього за два тижні зібрали радивилівці та небайдужі жителі району п’ятирічному Миколці Горвату із Зарічного. Зусиллями благодійників дитина, яка донині не чула жодного слова й звуку, вже незабаром зможе повноцінно жити та розвиватися.

«ЛЮДИ, ДОПОМОЖІТЬ В БІДІ!» - під таким закликом до співчутливих серцем читачів через сторінки газети звернулась родина п’ятирічного Миколки Горвата із с.Зарічне Радивилівського району. Хлопчик потребував невідкладного оперативного втручання, оскільки ще від народження лікарі Інституту отоларингології м.Києва діагностували у нього хронічну двобічну сенсоневральну приглухуватість 3-4 ступенів. На операцію дитині потрібно було зібрати 60 тисяч гривень.